Category: Неврологія

Ця категорія описує дослідження і терапію захворювань центральної та периферичної нервової системи.

  • Лікування нервових патологій

    Лікування нервових патологій

    Неврологічні захворювання охоплюють широкий спектр розладів, починаючи від гострої травми головного або спинного мозку і закінчуючи хронічними дегенеративними хворобами. В їхній основі лежать порушення роботи нейронів, провідних шляхів і синаптичних зв’язків, що проявляється моторними, сенсорними, вегетативними та когнітивними порушеннями. Сучасний підхід до лікування нервових патологій базується на поєднанні фармакотерапії, спрямованої на корекцію біохімічних процесів і придушення патологічної активності, та реабілітаційних програм, що відновлюють втрачені функції й адаптують пацієнта до повсякденного життя. Нижче розглянемо ключові групи лікарських засобів та основні методики відновлення роботи нервової системи.

    Фармакотерапія: етіотропні та симптоматичні препарати

    Основу медикаментозного лікування складають етіотропні засоби, спрямовані на усунення причини хвороби. За вірусного енцефаліту призначають противірусні препарати (ацикловір, фоскарнет), за бактеріологічно підтвердженого менінгіту – антибіотики широкого спектра (цефалоспорини третього покоління, карбапенеми) з урахуванням результатів посіву та чутливості. Симптоматична фармакотерапія покликана контролювати ключові прояви патології. Антиконвульсанти (леветирацетам, карбамазепін, вальпроати) застосовують для купірування епілептичних нападів; їхній підбір і дозування залежать від типу судомної активності та переносимості. У разі порушень м’язового тонусу використовують міорелаксанти (баклофен, тизанідин), які знижують спастичність у разі розсіяного склерозу і церебрального паралічу. Для корекції рухових розладів при хворобі Паркінсона призначають леводопу в поєднанні з інгібіторами периферичної декарбоксилази, а при деменції – інгібітори холінестерази (донепезил, ривастигмін) і мемантинін.

    Підтримувальна терапія включає ноотропи (пірацетам, цинаризин) для поліпшення мозкового кровообігу і метаболізму, а також препарати, що нормалізують вегетативні функції: бета-блокатори та альфа-адреноблокатори за судинних дисфункцій і синкопальних станів. У разі нейропатичного болю, що виникає в разі діабетичної полінейропатії, постгерпетичної невралгії або хіміотерапії, використовують антидепресанти (амітриптилін, дулоксетин) і антиконвульсанти (габапентин, прегабалін), які модулюють передачу больових сигналів у спинному мозку.

    Лікування ускладнень і профілактика прогресування

    Хронічні неврологічні захворювання часто супроводжуються ускладненнями: контрактурами суглобів, пролежнями в разі тривалого знерухомлення, порушеннями мовлення та ковтання. Для запобігання контрактур важливо якомога раніше включити пасивну й активну ЛФК, зміни положення тіла кожні дві години та використання ортопедичних пристосувань. Профілактика пролежнів вимагає догляду за шкірою, спеціальних матраців і своєчасної зміни положення. Дисфагія компенсується тренуваннями з мовленнєвим терапевтом і, за потреби, переходом на м’яку або протерту їжу, а афазії – спеціальними логопедичними вправами та комунікативними тренінгами.

    Реабілітація: комплекс фізичних і когнітивних методик

    Реабілітаційні програми будуються з урахуванням діагнозу і ступеня залишкових порушень. Фізіотерапія охоплює електростимуляцію м’язів, лазерну терапію та ударно-хвильове лікування, що поліпшують трофіку тканин і прискорюють регенерацію. Лікувальна фізкультура (ЛФК) у поєднанні з методиками Бобата або спеціальні комплекси Норбекова відновлюють координацію, рівновагу і силу м’язів. Після травм спинного мозку застосовують вертикалізатори та роботизовані системи для тренування ходьби. Когнітивна реабілітація спрямована на відновлення пам’яті, уваги та виконавчих функцій після інсульту або черепно-мозкової травми: використовують комп’ютерні програми, настільні ігри та спеціальні карткові тренажери під контролем психолога та нейропсихолога.

    Психологічна та соціальна підтримка

    Порушення нервової системи часто провокують депресію, тривогу і зниження мотивації. Психотерапевтичні методи (когнітивно-поведінкова терапія, групові сеанси) і симптоматична психофармакологія (СІЗЗС, анксіолітики) допомагають впоратися з емоційними порушеннями. Сімейне консультування та участь близьких у реабілітації підвищують ефективність лікування і покращують адаптацію. Соціальна підтримка включає залучення соціальних служб, навчання соціально-побутовим навичкам і допомогу в оформленні технічних засобів реабілітації: інвалідних візків, опор для ходьби та адаптивних меблів.

    Перспективні технології та профілактика рецидивів

    Сучасні дослідження спрямовані на застосування стовбурових клітин і нейротрофічних чинників для відновлення пошкоджених нейронних мереж у разі травм і дегенеративних захворювань. Транскраніальну магнітну стимуляцію (ТМС) і глибоку мозкову стимуляцію (ГМС) активно використовують під час терапії стійких депресивних станів і хвороби Паркінсона. Генотерапія досліджується для лікування спадкових і мітохондріальних енцефалопатій. Профілактика прогресування розладів включає контроль чинників ризику: нормалізація артеріального тиску та рівня цукру за цукрового діабету, відмова від паління та алкоголю, регулярна фізична активність та інтелектуальні тренування.

    Комплексний підхід до лікування нервових патологій, що поєднує точкову фармакотерапію та різноманітні реабілітаційні методики, дає змогу не тільки сповільнити розвиток захворювання, а й істотно поліпшити якість життя пацієнтів. Своєчасна діагностика, індивідуально підібране лікування та підтримка фахівців – запорука успішної боротьби з неврологічними розладами.

  • Діагностика неврологічних розладів

    Діагностика неврологічних розладів

    Неврологічні захворювання можуть проявлятися найрізноманітнішими симптомами – від головного болю і порушень чутливості до епілептичних нападів і когнітивних розладів. Точний діагноз часто можливий тільки після комплексного обстеження із застосуванням сучасних методів візуалізації та функціональної діагностики. У цій статті ми детально розглянемо основні методики: магнітно-резонансну томографію (МРТ), електроенцефалографію (ЕЕГ), комп’ютерну томографію (КТ), нейрофізіологічні тести та лабораторні дослідження.

    Магнітно-резонансна томографія (МРТ)

    МРТ вважається “золотим стандартом” нейровізуалізації. Принцип методу заснований на реєстрації сигналів від ядер водню в сильному магнітному полі; комп’ютер обробляє ці сигнали та будує детальні тривимірні зображення м’яких тканин. МРТ дає змогу виявляти пухлини головного мозку, вогнища демієлінізації за розсіяного склерозу, ішемічні та геморагічні інфаркти на ранніх стадіях, а також аномалії розвитку структур. Спеціальні режими – МР-ангіографія і МР-венографія – візуалізують судинні системи, що важливо за підозри на аневризми і тромбози. Дослідження безболісне, проте протипоказане за наявності незнімних металевих імплантатів і кардіостимуляторів.

    Комп’ютерна томографія (КТ)

    КТ застосовують у разі гострого неврологічного дефіциту, коли потрібне швидке виявлення крововиливів або важких травм черепа. Апарат робить серію рентгенівських знімків під різними кутами і будує тривимірну модель черепно-мозкової структури. КТ особливо інформативна в разі крововиливів, переломів черепа і масивних пухлин із кальцифікацією. Контрастне посилення допомагає оцінити прохідність судин і виявити патологічні вогнища з порушеним кровопостачанням. Однак через іонізуюче випромінювання часте використання КТ не рекомендується, особливо дітям і вагітним жінкам.

    Електроенцефалографія (ЕЕГ)

    ЕЕГ реєструє електричну активність кори головного мозку через електродні датчики на поверхні черепа. Метод незамінний під час діагностики епілепсії, енцефалопатій і порушень сну. Спеціальні схеми запису (добова ЕЕГ, відео-ЕЕГ-моніторинг) дають змогу виявити епілептиформну активність, навіть якщо напади в пацієнта нерегулярні й непомітні під час короткого запису. Чутливість ЕЕГ залежить від розташування генераторних вогнищ, тому іноді поєднують її з провокацією (гіпервентиляція, фотостимуляція). Процедура безпечна і безболісна, але не дає зображення структур мозку.

    Нейрофізіологічні методи: ЕМГ, викликані потенціали

    Електроміографія (ЕМГ) і дослідження викликаних потенціалів (ВП) доповнюють картину, коли необхідно оцінити провідність по нервових волокнах і функціональний стан провідних шляхів. Під час ЕМГ реєструють електричну активність м’яза у відповідь на подразнення нерва, що допомагає виявити полінейропатії, міопатії та нервово-м’язові блоки. ВП – зорові, слухові або соматосенсорні – фіксують сигнали кори мозку після стимуляції відповідних рецепторів. Наприклад, латентні зміни зорових ВП можуть вказувати на ураження зорових шляхів, як при розсіяному склерозі. Ці методи точні, але вимагають високого професіоналізму при інтерпретації.

    Лабораторна діагностика і пункція спинномозкової рідини

    Аналіз крові та спинномозкової рідини (СМР) надає відомості про імунний і метаболічний статус пацієнта. Пункція поперекового відділу і дослідження СМР допомагають виявити інфекційні менінгіти, енцефаліти, субарахноїдальні крововиливи та аутоімунні процеси. У СМР оцінюють кількість клітин, рівень глюкози, білка і присутність специфічних маркерів (наприклад, олігоклональних IgG за розсіяного склерозу). Кров аналізують на вірусні інфекції, аутоантитіла, метаболічні маркери і токсини. Ці дані важливі для комплексного підходу до лікування, але пункція вимагає дотримання суворого асептичного протоколу і може викликати головний біль у пацієнта.

    Комплексна діагностика неврологічних розладів ґрунтується на поєднанні методів візуалізації, функціональних тестів і лабораторних досліджень. МРТ і КТ показують анатомічні зміни, ЕЕГ і нейрофізіологічні тести – функціональні порушення, а аналізи крові та СМР – біохімічні та імунологічні показники. Тільки інтеграція всіх даних дає змогу точно поставити діагноз, оцінити прогноз і вибрати оптимальну тактику терапії.